Тернопільська співачка Надія Кулик не розлучається з бандурою вже 20 років

Завдяки бандурі тернополянка Надія Кулик не лише реалізувалася як творча особистість, а й почала писати власні пісні і підзаробляти. Любов до цього інструменту жінка старається прищепити своїм учням і доньці.

Талановита тернопільська бандуристка і співачка Надія Кулик і дня не може прожити, щоб не пограти на бандурі. Каже, що коли не робить цього, то їй здається, що вона втратила не один день, а усі десять.

У травні молода жінка представила свій творчий доробок тернопільській публіці, організувавши сольний концерт, що відбувся в обласній філармонії. Пані Надії вдалося не лише підкорити серця глядачів, а й здивувати усіх присутніх дивовижними можливостями бандури.

Почала писати музику

- З чого почалося ваше захоплення бандурою?

- Спочатку я вчилася грати на скрипці, але невдовзі покинула. Покійний директор Монастириської музичної школи був хорошим другом мого батька, тому порадив йому записати мене в клас бандури. Вперше я взяла у руки цей музичний інструмент у десять років. Відтоді з ним не розлучаюся. Моєю вчителькою була Марія Едуардівна Козубська. Саме вона зуміла прищепити мені любов до бандури. Навчаючись у музичній школі, я їздила на обласний конкурс «Творчість юних», котрий щороку відбувається в Тернопільській музичній школі №1, де я зараз працюю. Тоді я ще не знала, що пройде час і я буду в складі журі цього конкурсу.

Після музичної школи було Тернопільське музучилище. Згодом я хотіла вступати в консерваторію на композиторський факультет, оскільки в училищі я почала писати власну музику. Я вже навіть здала документи, але в останній момент мене наче щось штовхнуло повернутися в Тернопіль і спробувати вступити в місцевий педагогічний університет. Так я і зробила. У 2000 р. стала студенткою цього вузу. Моєю викладачкою гри на бандурі була Євгеньєва Марія Василівна. Разом із нею я об’їздила різні конкурси, утвердившись як співачка і бандуристка. Коли я навчалася в магістратурі, директор Тернопільської музичної школи №1 Надія Семчишин запропонувала мені керувати ансамблем бандуристів і я погодилась.

- Чи багато учнів маєте?

- Кількість учасників ансамблю часто змінюється. Так, минулого року у мене було 30 учнів, а цього — 20.

Презентувала другий альбом

- Нещодавно ви презентували свій другий сольний альбом “Ой, верше мій, верше”…

- До нього увійшли обробки лемківських народних пісень, яких у моєму творчому доробку найбільше. Справа в тому, що у мене лемківське коріння по батьковій і материній лініях. Також я є членом суспільно-культурного товариства “Лемківщина”, щороку беру участь у міжнародному фестивалі “Лемківська ватра” в Ждині.

- У наш час дуже непросто зважитися на сольний концерт, а ви не лише самі організували його, а й зробили безкоштовним. Які враження залишилися у вас після творчого вечора?

- До нього я довго готувалася, оскільки сольного бандурного концерту у Тернопільській філармонії ще не було. Мені хотілося показати всі можливості бандури, тому я вирішила поєднати її з іншими музичними інструментами — скрипкою, гітарою, флейтою і, навіть, з камерним оркестром. Вийшло невеличке шоу. Я бачила, що люди плакали, коли я співала пісню про маму. Після концерту до мене підходили глядачі і дякували, казали, що я продовжила їм життя на декілька років. Я навіть не сподівалася на такий шквал оплесків. Відчувши підтримку публіки з перших пісень, мені працювалося досить легко.

Та цього концерту не було б, якби не талант, подарований мені Господом та підтримка небайдужих людей. Я щиро вдячна товариству «Лемківщина» та його голові Олександру Венгриновичу за оренду залу. Окрема подяка й подружжю Ратушняків, а також головному режисеру обласної філармонії Ганні Ніколайчук і диригенту камерного оркестру заслуженому діячу мистецтв України Мирославу Крілю. Я вдячна майстрам-реставраторам моєї бандури Тарасу та Віктору Рубаям і своїм музикантам Богдану Новаку, Дмитру Лукіяну, Світлані Гайді та Сергію Карп’юку. Велике спасибі усім, хто долучився до організації мого творчого вечора та глядачам, які завітали на концерт.

Співають разом із донькою

- Чи хотіли б ви, щоб ваша донечка продовжила вашу справу?

- Моя Софійка співає з трьох рочків. Вона має гарний голос і талант, тому я дуже хотіла б, щоб у майбутньому вона стала продовженням мене в музиці.

- Ваш чоловік теж музикант. Скажіть, як уживаються двоє творчих людей під одним дахом?

- Мій чоловік грає у симфонічному оркестрі. Як людина творча, розуміє і підтримує мене. Знаю, що він задоволений плодами моєї праці.

- Як любите відпочивати?

- У вільний час зазвичай іду в церкву до Бога. Люблю посидіти в храмі у спокої. Коли не зайнята роботою, то приділяю більше уваги своїй дитині.

- Поділіться своїми творчими планами.

- Буду готуватися до 15-річчя своєї творчої діяльності, тому писатиму нові пісні. Влітку знову поїду на фестиваль «Лемківська ватра» в Ждиню. Також планую вирушити в концертний тур районними центрами Тернопільщини.

Розмовляла

Леся ЗАМОРСЬКА,

Довідка

Надія Кулик народилася 9 травня 1981 р. в м. Монастириська Тернопільської області.

Закінчила Монастириську музичну школу (1996 р., клас Козубської М.), Тернопільське музичне училище ім. С.Крушельницької (2000 р., клас Козій О.), Тернопільський національний педагогічний університет ім. В. Гнатюка (2005 р. клас Євгеньєвої М.).

Від 2004 р. — викладач класу гри на бандурі Тернопільської музичної школи №1, керівник ансамблю бандуристів «Вишиванка». Музикант, магістр мистецтв, бандуристка-співачка (ліричне сопрано). Член НСКУ (від 2009 р.).

Лауреат 2-ї премії III міжнародного фестивалю козацької пісні «Байда» (Тернопіль, 2003 р.), переможець міжнародного музичного фестивалю «Балатон — мистецтво — молодість» (Балатонфюред, Угорщина, 2004 р.), 1-го всеукраїнського молодіжного фестивалю-конкурсу кобзарського мистецтва «Під срібний дзвін бандур», 2-го обласного фестивалю-конкурсу кобзарського мистецтва «Кобза» (Тернопіль, 2008 р.). Випустила компакт-диски «Не забудь» та «Ой, верше мій, верше».

Заміжня. Має доньку Софійку.

02 липня 2010